Щороку, третьої неділі травня, в Україні вшановують пам’ять мільйонів загублених життів, знищених радянським тоталітарним режимом. Дата встановлена Указом Президента України від 21 травня 2007 р. з метою вшанування пам’яті жертв політичних репресій комуністичного режиму.
Кількість постраждалих від політичних репресій в Україні досі неможливо підрахувати. Десятки тисяч людей було розстріляно, сотні тисяч пройшли в’язниці, заслання, табори, примусове психіатричне лікування. Радянська влада намагалася приховати сліди своїх злочинів. Місця поховань ставали режимними об’єктами КДБ, місцевість розрівнювали бульдозерами, доступ до відповідних архівів був заборонений.
Лісовий масив неподалік селища Биківня, нині – північно-східна околиця Києва, є найбільшим в Україні місцем масових поховань жертв комуністичних репресій. Свій останній спочинок тут знайшли десятки тисяч осіб, закатованих під час допитів або ж розстріляних переважно у позасудовому порядку органами НКВС у Києві. Нині на цьому місті знаходиться Національний історико-меморіальний заповідник «Биківнянські могили».
Але це не єдина «таємна спецділянка», по всій Україні розкидані місця масових поховань: Рутченкове поле (Донецьк), район Парку культури та відпочинку (Вінниця), П’ятихатки (Харків), Католицьке кладовище (Умань), Єврейський цвинтар (Черкаси), село Халявин (Чернігівщина), Другий християнський цвинтар (Одеса), 9-й км Запорізького шосе (Дніпро). У Західній Україні після 1939 р. також з’явились місця масових поховань, зокрема урочище Дем’янів лаз (Івано-Франківськ), урочище Саліна (Львівська область), тюрма на Лонцького (Львів) тощо.
Державний терор та репресивні заходи за політичною ознакою в Україні розпочалися із першої спроби встановлення радянської влади – з початку 1918 р., а закінчилися у другій половині 1980-х рр. Терор носив цілеспрямований, організований характер, уразив практично всі верстви української нації – інтелігенцію, військовиків, політиків, діячів церкви, культури та мистецтва, та найбільше він вдарив по селянству.
У 1930-і рр. терор набув приголомшливих масштабів. Більшість звинувачень базувалися на примусових зізнаннях, що здобувалися за допомогою тортур. Замість судових процесів часто діяли так звані трійки НКВС. Сотні тисяч людей були звинувачені за сфабрикованими доказами у різноманітних політичних злочинах (шпигунство, шкідництво, саботаж, антирадянська агітація, таємна підготовка до державного перевороту, тероризм), а потім розстріляні або відправлені у табори ГУЛАГу. Там багато з них померло від недоїдання, хвороб і виснаження.
За оціночними даними (на підставі архівних матеріалів СБУ), від 1927 р. до 1990 р. в Україні було заарештовано понад мільйон осіб (з них понад 50% – українці), 545 тис. з них засуджені, у т.ч. – щонайменше 140 тис. розстріляно. Крім того, від кінця 1920-х рр. і до початку 1950-х рр. з України виселено 2 млн. 880 тис. розкуркулених селян і членів їхніх родин.
У фондах Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» зберігаються цінні документи колишніх репресованих радянською владою. Це і копія слідчої справи Леві-Іцхака Шнеєрсона, головного рабина Катеринослава – Дніпропетровська з 1909 по 1939 рр.; комплекси документів Марка Давидовича Лоріна-Фрідмана та Ісаака Овсійовича Кеніса тощо. Про ці дві постаті хотілося б розповісти детальніше.
Марк Давидович Лорін-Фрідман (1900−1957) народився в м. Брест-Литовськ. Професійний революціонер, підпільник. Неодноразово сидів у польських в’язницях за революційну діяльність. Емігрував із Польщі в Німеччину в 1930 р. Член компартії Німеччини, член керівництва МОПРа. Одружений з Елеонорою Пік, дочкою Вільгельма Піка – майбутнього голови Німецької Демократичної республіки. Після приходу до влади нацистів у 1933 р. з родиною переїздить в СРСР. У 1936 р. був репресований за звинуваченням у шпигунстві. Термін відбував у таборі Чиб’ю (Комі АРСР), а потім на поселенні в м. Ухта. Звільнений у 1946 р. Реабілітований у 1956 р.
Ісаак Овсійович Кеніс (1882−?) народився у містечку Вадрашків Бессарабської губернії (нині – с. Вадул Рашків у Молдові). Виховувався в будинку дідуся, духовного рабина в м. Летичів Подільської губернії. Закінчив у м. Бердичів єшиву, потім юридичний і медичний факультети Новоросійського університету (нині – Одеський національний університет імені І. І. Мечникова), працював особливим народним слідчим Одеського Губернського Ревтрибуналу, співробітником газети «Ранок Одеси». Був вигнаний із партії як «дрібнобуржуазний елемент».
На жаль, сьогодні, політичний режим путінської росії відтворює найжахливіші сторінки історії СРСР як на своїй землі, так і в Україні. Рф продовжує ганебну практику геноциду, політичних репресій та терору. З початку військової агресії росії проти України, сотні українців було заарештовано з «обвинуваченнями» за різними статтями. Більшість з них були вивезені з території Криму та ОРДЛО. Ще десятки тисяч мешканців України були примусово переміщені, а фактично – заслані у найвіддаленіші куточки рф.
Дар’я Єсіна