100 років тому, 1 березня 1923 р., народився Володимир Натанович Гельфанд – непересічна особистість, учасник Другої світової війни, письменник-мемуарист. Він автор щоденникових записів періоду німецько-радянської війни.
Володимир Гельфанд народився в с. Новоархангельськ Кіровоградської області у єврейській родині. Надія Володимирівна Городинська – мати Володимира – була з бідної багатодітної сім'ї. Батько, Натан Соломонович, працював на цементному заводі у м. Дніпродзержинськ (Кам’янське). У 1933 р., у 10-річному віці, Володимир Натанович разом із родиною переїхав до м. Дніпропетровська (нині – Дніпро). Після середньої школи Володимир вступив на Дніпропетровський індустріальний робітфак (Національна металургійна академія України), до початку війни встигнув провчитися там три роки.
Напад Німеччини на Радянський Союз перервав освіту Володимира, він переїжджає в Єсентуки до тітки, сестри батька. Там він працював електриком і мав бронь від призову до армії. Проте, у квітні 1942 р. він звертається до військкомату і вже 6 травня 1942 р. стає військовослужбовцем Червоної армії. Володимир Натанович потрапив на фронт 19-річним рядовим, дослужився до лейтенанта та командував мінометним взводом. Воював під Харковом, брав участь в обороні Сталінграда та визволенні України й Польщі. Він дійшов до Берліна і закінчив війну в Німеччині, де залишався з окупаційним корпусом до вересня 1946 р. 10 вересня 1946 р. з валізами подарунків Володимир Гельфанд залишив Німеччину, повернувся в Дніпропетровськ до матері.
У вересні 1947 р. він розпочав навчання на історико-філологічному факультеті Дніпропетровського державного університету (ДНУ ім. Олеся Гончара). У лютому 1949 р. Володимир одружився з дівчиною, яку знав з часу навчання в школі і протягом війни був з нею в листуванні. Берта Давидівна Койфман закінчувала навчання у Молотівському (Пермському) медичному інституті. Влітку 1949 р. Володимир Гельфанд перевівся в Молотовський (Пермський) державний університет. У 1950 р. у пари народився син Олександр.
З серпня 1952 р. Володимир працює викладачем історії та російської мови і літератури в технікумі Залізничників № 2 в Молотові (Перм). На жаль, шлюб з Бертою не склався. У 1954 р. Володимир повернувся до Дніпропетровська, залишивши родину. Він поступив на роботу викладачем у міський технікум.
У 1957 р. Володимир Гельфанд познайомився Беллою Юхимівною Шульман. Через рік вони уклали шлюб. У них народилося двоє синів: 1959 р. – Геннадій, 1963 р. – Віталій. Белла працювала в дитячому садку, а Володимир залишався все життя викладачем суспільствознавства, історії та політекономії у професійних училищах, спочатку у 12-му, а з 1977 р. у 21-му м. Дніпропетровська.
Гельфанд багато читав і писав безперервно. Володимир Натанович пропонував місцевій пресі не тільки повідомлення про шкільні будні та результати роботи, а й спогади про перебування на фронті. 1970-і рр. були для нього найпродуктивнішим. Колекція газетних публікацій охоплює 7 статей із 1968 р., 20 – із 1976 р., 30 – із 1978 р. Вони з'являлися українською та російською мовами у місцевих партійних газетах та газетах комсомолу, а також у газетах для будівельників.
Здоров'я Володимира Натановича було не найкращим, він помер 25 листопада 1983 р.
Усе побачене й пережите на війні Володимир Гельфанд записував у щоденнику, який він вів з квітня 1941 р. до грудня 1946 р. Володимир Натанович описує докладно й без ідеалізації реалії солдатського життя в Червоній армії, ставлення командирів до підлеглих, мародерство, антисемітизм, ставлення радянських солдатів до цивільного населення Польщі та Німеччини. У Червоній армії було заборонено вести щоденники, проте Гельфанд сміливо порушив цю заборону.
Після смерті Володимира Гельфанда його син Віталій систематизував, розшифрував та оцифрував архіви батька. Віталій розповідав, що батько нікому не розповідав про щоденники. Розбираючи документи Володимира Натановича, син серед паперів знайшов щоденники – і воєнні, і вже мирного часу. Частину воєнного щоденника вперше видали в Німеччині та Швеції у 2000-х рр., повну версію – у Москві в 2015 р.
У 2019 р. Музей «Пам'ять єврейського народу та Голокост в Україні» мав честь вітати у Дніпрі невістку Володимира Гельфанда пані Ольгу – дружину його сина Віталія, який передав нашому Музею особисті речі батька. З-поміж них, зокрема – унікальні альбоми з фотографіями Німеччини 1945–1946 рр. та післявоєнного Дніпропетровська, родинні фото, свідоцтва про одруження Володимира та його рідних, дипломи та трудові книжки, оригінали щоденників та листів 1947–1983 рр., бінокль, радіо, портсигар та колекцію інших особистих речей Володимира Гельфанда. Деякі з них підготовлені для розміщення у музейній експозиції.
Людмила Сандул, Дар’я Єсіна