Як і в ті буремні роки Другої світової війни, 81 рік потому Дніпро перебуває під ракетними обстрілами з боку ворога, зазнаючи жертв серед мирного населення. Мимоволі свідками сучасної трагедії стають і ті, хто пережив нацистську окупацію та тортури, сподіваючись на недопущення повторення подібного у майбутньому. Але впевнені, що за аналогією тих років, вже невдовзі на злочинців очікує справедливе покарання за їхні дії.
«Місто на семи пагорбах» було окуповано нацистами вже наприкінці серпня 1941 р. За деякими даними, на той момент на території Дніпропетровська залишалося від 30 до 35 тис. євреїв; значна частина евакуювалася протягом липня – серпня 1941 р. Як і в інших населених пунктах на окупованих українських територіях, нацистські підрозділи вдалися до «остаточного вирішення єврейського питання» «найпростішим» методом – тотальним знищенням населення, незалежно від статі та віку.
Вже наприкінці вересня 1941 р. до міста прибула айнзатцкоманда 6, що входила до складу айнзатцгрупи D та була відзначена нацистськими функціонерами за «блискавично проведені заходи СД». Ймовірно, в переддень акції (12 жовтня) відбулася нарада представників окупаційної влади, СД, німецької поліції, міської управи та місцевої поліції, на якій було обговорено деталі майбутньої акції знищення. На той момент, до управи вже були передані списки мешканців-євреїв, тож про приблизну чисельність жертв окупаційна влада вже знала.
Розстріл єврейського населення проходив протягом кількох днів, 13–14 жовтня (за деякими даними[1] – 14–15 жовтня) 1941 р. Згідно свідчень жертв і розпоряджень нацистської окупаційної влади, вранці 13 жовтня все єврейське населення міста було зібрано на площі за магазином «Універмаг», розташованому на просп. Карла Маркса (нині – просп. Дмитра Яворницького). Есесівці почали проводити обшук, під час якого забрали усі цінні речі, одяг, після чого вишикували євреїв у колонну по 4 особи, та під охороною погнали по вул. Карла Лібкнехта (нині вул. Михайла Грушевського) у напрямку Транспортного інституту (нині частина Українського державного університету науки і технологій).
Запис про той день у власному щоденнику зробив дніпропетровський лікар М. Мошков, який спостерігав за єврейською процесією:
…Ткаченко йшов із Сурсько-Литовського і бачив на шляху до Запоріжжя тисячі три євреїв (серед них і глибокі старці, і маленькі діти!) у супроводі кількох німецьких солдат і позаду кулемети. Куди ж їх вели? До Сурсько-Литовського вони не дійдуть (до того ж огидна погода: дощ, мряка і страшна багнюка). Це другий вихід з Єгипту…[2]
Інший очевидець-містянин, С. Шведов так описує події:
Погнали кудись євреїв із цінними речами. Їхні збори в «Люксі». Їхня доля може варіюватися в різний спосіб, але напевно поки що нічого не відомо: чи то їх, попередньо відібравши все цінне майно, погнали на мінні поля, підготовлені червоними для німців, чи то їх просто розстрілюють, чи то їх погнали десь у концтабір або єврейську колонію…[3]
Серед жертв були жінки та дівчата, люди похилого віку, чоловіки та діти різного віку. Усіх жертв есесівці підводили до місцевого яру; тих, хто вчиняв опір – били та силоміць тягли до місця знищення, де ставили у шеренгу та стріляли з автоматів у спину. Вбиті падали до ями, після чого нацисти перевіряли та добивали тих, кому вдалося вижити. За різними оцінками, протягом двох днів було знищено близько 11 тис. дніпропетровських євреїв. Протягом наступного місяця ще близько тисячі євреїв знайшли свою смерть.
Ботанічний сад був не єдиним місцем розстрілу євреїв, а також інших категорій населення. Сумнозвісним фактом є знищення тисяч безневинних осіб на території протитанкового рову поблизу єврейського цвинтаря (нині територія парку імені Л. В. Писаржевського) та в протитанковому рові неподалік селища Верхнє (нині – на розі вул. Янгеля та Енергетичної). Загалом, під час Голокосту в нашому місті було знищено близько 20 тис. євреїв.
[1] Цит. за: Круглов А., Уманский А., Щупак И. Холокост в Украине: Рейхскомиссариат «Украина», Губернаторство «Транснистрия»: монография. Днипро: Украинский институт изучения Холокоста «Ткума»; ЧП «Лира ЛТД», 2016. С. 152.
[2] Цит. за: Голокост в Дніпропетровську / Є. А. Врадій, В. Г. Рибалка, М. В. Стрільчук, Д. В. Шаталов; заг. ред. І. Я. Щупак. Дніпро: Український інститут вивчення Голокосту «Ткума», ЛІРА, 2017. С. 134–135.
[3] Цит. за: Голокост в Дніпропетровську / Є. А. Врадій, В. Г. Рибалка, М. В. Стрільчук, Д. В. Шаталов; заг. ред. І. Я. Щупак. Дніпро: Український інститут вивчення Голокосту «Ткума», ЛІРА, 2017. С. 135.