Бібліотека Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» продовжує поповнювати свої фонди. І сьогодні у фокусі нашої уваги – дві книги, присвячені найстрашнішому символу Голокосту, що став головною зброєю нацистів у реалізації «остаточного вирішення єврейського питання» – концентраційному табору Аушвіц. Ці видання дозволяють подивитися на трагедію Аушвіцу з протилежних, але взаємодоповнюючих ракурсів: через призму системного історичного дослідження та крізь захопливу, драматичну хроніку особистого опору.

Поява обох книг є результатом багаторічної роботи з історичними джерелами і, завдяки перекладам, видання тепер доступні українському читачу. Праця відомого британського історика та документаліста Лоренса Ріса «Аушвіц: “Остаточне рішення” нацистів» (Київ: Лабораторія, 2022) є своєрідним підсумком масштабного проєкту для телеканалу BBC. Протягом 15 років Л. Ріс записав понад сотню інтерв’ю з очевидцями подій: не лише з тими, хто вижив, а й з колишніми есесівцями, що дозволило зазирнути у психологію виконавців терору.

Натомість книга журналіста газети «The Guardian» Джонатана Фрідленда «Майстер утечі. Людина, яка втекла з Аушвіцу, щоб попередити світ» (Київ: Книголав, 2024) – це біографічне оповідання, що увійшло до короткого списку «Книги року Waterstones» – однієї з найпрестижніших літературних премій у Великій Британії. Дж. Фрідленд випадково дізнався, що перша успішна втеча єврея з Аушвіцу досі лишається в тіні масової культури, і покроково реконструював життя цієї людини на основі архівних матеріалів, звітів спецслужб та спогадів рідних.

У книзі «Аушвіц» Л. Ріс пропонує детальний, глибокий та моторошний аналіз того, як звичайний концтабір для польських політв’язнів еволюціонував у гігантську «фабрику смерті», де було винищено мільйони людей. Автор спростовує міф про те, що Аушвіц від самого початку замислювався як центр «остаточного вирішення єврейського питання». Натомість читач бачить Аушвіц як чітко налагоджений, прагматичний і раціональний «бізнес-проєкт», де кожне рішення – від оптимізації постачання газу «Циклон-Б» до сортування особистих речей убитих – приймалося з позиції управлінської ефективності та економічної вигоди Третього Райху.

Автор доводить, що за кожною дією комендантів Аушвіца чи комендатури СС стояла не просто сліпа жорстокість, а абсолютна ідеологічна переконаність, системний менеджмент і готовність бездоганно виконувати накази. У книзі детально проаналізовано адміністрування табору, корупцію серед охорони та умови утримання в’язнів.

Л. Ріс детально подає психологічний портрет людини, яка була творцем табору, його натхненником і розпорядником – Рудольфа Гьосса. На посаду коменданта табору його призначив особисто Гіммлер. Гьосс не вирізнявся зовнішністю чи поведінкою, з дитинства був релігійною людиною, займався сільським господарством. Донька Гьосса, яка прожила в Аушвіці 4 роки, а потім майже 70 років приховувала своє походження, згадувала, що вони з мамою, братами і сестрами (дітей було п’ятеро) жили в двоповерховій віллі поблизу табору, з вікон було видно червону цеглу бараків, де жили в’язні. Головна цінність цього видання – поєднання сухої мови документів із живими, шокуючими свідченнями.

Проте за кожним звітом нацистських чиновників, за кожною цифрою та статистичним зведенням про «утилізацію» насправді стояли мільйони людських життів. І якщо книга Л. Ріса пропонує нам погляд згори – панораму табірної системи та логіку її наглядачів, то Дж. Фрідленд переносить читача безпосередньо в епіцентр цього пекла, даючи слово тому, хто наважився кинути виклик усій нацистській машині.

Центральна постать книги «Майстер утечі» – 19-річний словацький єврей Вальтер Розенберг (відомий як Рудольф Врба), уродженець м. Топольчани, який у квітні 1944 р. разом із знайомим ще до війни євреєм Альфредом Ветцлером здійснили неможливе – успішну втечу з Аушвіц-Біркенау (до цього спроби інших в’язнів були невдалими). Працюючи на сортуванні речей новоприбулих в’язнів у місці, що називалося «Канадою», хлопець усвідомив масштаб катастрофи: люди прибували на залізничну колію, навіть не здогадуючись, що за кілька годин їх буде вбито в газових камерах. Юнак зрозумів, що єдиний спосіб зупинити конвеєр смерті – розповісти правду світові. Маючи феноменальну пам’ять, він запам’ятовував кожну дату, кожен ешелон, кожну географічну точку, звідки привозили приречених людей і їхню кількість.

Проте трагізм полягає не в тому, якою ціною юнакам вдалося втекти з Аушвіцу, а в тому, що після кількох днів документального фіксування їхніх свідчень, було складено детальний «Звіт Врби-Ветцлера», який передали лідерам західних країн (зокрема урядам Великої Британії та США) і в який вони відмовилися повірити. Як і сьогодні, тоді світ виявився не готовим до правди. До того ж книга розкриває ще один важливий аспект – особисту трагедію Рудольфа Врби. Досвід табірного виживання сформував важкий характер і викликав глибоку психологічну травму, яку людина пронесла крізь усе своє життя. Це вплинуло не лише на його долю, але й долі рідних.

Коли Лоуренса Ріса запитали, що треба зробити, щоб уникнути цього в майбутньому, він відповів – «Назвати!». Проте наразі ми переконуємося: у час, коли Україна сама виборює право на існування, такі видання дають не лише знання про минуле, а й важливі уроки стійкості, мужності, підтримки, документування злочинів та боротьби за те, щоб голос правди нарешті був почутий світом.

Тож запрошуємо вас до бібліотеки Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» ознайомитися з новинками і пізнавати історію разом!