У 1930 році Тихон Іванович Бабанський, 1891 року народження, проходив по справі «Весна», фігурантами якої були переважно колишні офіцери царської армії. Власне, «офіцерство» стало його тавром на все життя. Утім, цей колишній офіцер був людиною відваги і честі, про що говорила не тільки його сміливість на полі бою під час Першої світової війни, але й порятунок кількох єврейських сімей м. Єлисаветград (нині – Кропивницький) під час григор’євського заколоту у буремному 1919 році…

Ризикуючи власним життям він, одягнувши бойовий однострій із нагородами, став на порозі свого будинку по Олексіївський вулиці (нині – вул. Гагаріна) й зупинив осатанілих чорносотенців. За виказану мужність єврейська громада Єлисаветграду подарувала Тихону Івановичу коштовну ікону у срібному окладі та написала на листі щиру подяку. Вдячні врятовані у своєму листі писали: «…мы, евреи,в Ваших поступках встретили истинного христианина». Та ікона прогодувала Бабанських у страшному 1933 р. Врятувала від голодної смерті, але не змогла врятувати від масових репресій 1930-х рр...

Тихон Іванович Бабанський був засуджений «за використання труднощів, що існують, для антирадянської агітації, формальне ставлення до своєї роботи та… антисемітизм» і розстріляний, згідно з рішенням «трійкі», 19 листопада 1937 р. Дані про місце страти, як і про поховання, відсутні. Реабілітований Тихон Іванович був тільки у 1957 р. Здається, що ця справа нічим не відрізняється з-поміж тисяч подібних. Але, можливо, саме своєю типовістю вона і цікава.

Документи з сімейного архіву були люб'язні надані Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні» онукою Тихона Івановича, Ніною Бабанською. А лист-подяка від земляків-євреїв зайняв гідне місце у музеї «Євреї Єлисаветграду» при синагозі міста Кропивницький.

Людмила Сандул, головний зберігач фондів Музею

«Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні»