Зовнішність часто оманлива. Але є люди, згадуючи яких, розумієш, що вони самою долею призначені для подвигу та неординарного, героїчного життя. Такою людиною, безперечно, був Віктор Олексійович Цибітовський (Шулькович).

Народився Віктор у 1925 р. у селищі Балабанівка (Вінницька обл.) у незаможній родині колгоспника. Мати померла у 1939 р., ще до війни. Батько пішов на фронт та у січні 1942 р. загинув під Сталінградом.
У червні 1941 р. Віктор закінчив місцеву школу. Не будучи покликаним до армії через свій вік, він почав активно допомагати партизанському загону ім. Леніна, що діяв на території Вінницької обл. Командиром загону був Анатолій Герасимович Кондратюк. Разом із партизанським загоном Віктор Цибітовський брав участь у боях до 1944 р. На той час він уже був командиром взводу 2-ї партизанської бригади ім. Сталіна.
Приголомшує характеристика, що була видана начальником бригади Яблочковим: «[…] як командир та старий партизан, був прикладом для своїх товаришів та користувався їхнім авторитетом»…
Після війни працював у органах МВС, закінчив Московський юридичний та Львівський торгово-економічний інститути. Після переїзду до Дніпропетровська працював у системі споживкооперації до 2011 р., після чого пішов на пенсію.
Комплекс матеріалів, що знаходиться зараз у експозиції Музею, передав до нас родич Віктора Цибітовського, декан 1 Міжнародного факультету Дніпропетровської медичної академії Олександр Ковтуненко. Найголовніша нагорода – це медаль «Партизану Вітчизняної війни» першого ступеня. Давно відгриміли бої Другої світової, але чомусь у пам’яті спливають відомі рядки:
Орденов на груди
Все же меньше, чем ран
Вроде жизнь впереди
А зовут «Ветеран»!...

Людмила Сандул, головний зберігач фондів
Музею «Пам’ять єврейського народу та Голокост в Україні