Напочатку квітня 2014 р. Росія почала до реалізації плану «Новоросія» – захоплення території східних областей України. Після проголошення квазідержавних «народних республік» на Донеччину та Луганщину безперешкодно і масово прибували загони російських диверсантів із військовою технікою і зброєю. Проте план повторення швидкого «кримського сценарію» дав збій. Боєздатні частини Збройних Сил України, підрозділів Міністерства внутрішніх справ України, Національної гвардії та добровольчі формування зламали намір агресора. Влітку 2014 р. російські гібридні сили на сході України зазнали великих втрат в особовому складі, озброєнні, військовій техніці. Український державний прапор знов замайорів над Маріуполем, Слов’янськом, Артемівськом (нині Бахмут), іншими містами й селами. Настала черга Іловайська – міста, розташованого в 40 км від Донецька, важливого залізничного центра, через який ішло постачання проросійських бойовиків. 18 серпня українські військові зайшли в місто та закріпились в західній його частині.
Наприкінці серпня почався новий виток ескалації агресії РФ: розуміючи, що плани легкого захоплення українських земель руйнуються, а звільнення м. Іловайськ може стати вирішальним успіхом ЗСУ на шляху до Донецька, Москва спрямувала на територію Донецької та Луганської областей регулярні війська. Вторгнення різко змінило співвідношення військових сил не на користь України. Після заходу сил РФ українські війська в районі Іловайська у 18 разів поступалися росіянам в чисельності. Саме регулярні підрозділи разом із бойовиками «ДНР» до 28 серпня оточили угрупування сил АТО. Окупаційна армія відразу перерізала шляхи, якими йшло постачання українських військових – захисники Іловайська опинились в оточенні. Після переговорів російське військове командування мало надати гарантований безпечний вихід українських сил з оточеного Іловайська. Спочатку передбачалось, що війська вийдуть в повній амуніції, зі зброєю. Утім пізно ввечері 28 серпня від РФ надійшла вимога, щоб війська виходили беззбройними. Українці відмовились…
Рух двох колон ЗСУ розпочався двома заздалегідь узгодженими маршрутами 29 серпня. Проте домовленості не спрацювали – росіяни розстріляли українські підрозділи із засідок; обстріл вели з мінометів, гранатометів, стрілецької зброї. Унаслідок підступності окупанта українська армія втратила загиблими 366 воїнів – найбільша одночасна втрата часів АТО–ООС, 429 отримали поранення, 150 зникли безвісти, 300 опинилися в полоні. Іловайська трагедія змусила українську сторону невдовзі підписати перемир’я – Мінську тристоронню угоду.
Історія мала славне продовження під час повномасштабної російсько-української війни. У 2022 р. в боях за сел. Мощун під Києвом було розгромлено 331-й парашютно-десантний Костромський полк, який брав участь у розстрілах воїнів ЗСУ під Іловайськом. А невдовзі 247-й полк, який атакував українські підрозділи, що проривались з оточення в Іловайському котлі, зазнали величезних втрат у Херсонській обл., з правобережжя якої росіянам прийшлось відступити.
Тоді, у 2014-му Іловайськ став усвідомленням жорстокості ворога, війни, що буде вестися не на життя а на смерть і щонайменше нагадуватиме кримську історію із «ввічливими чоловічками». Така війна вимагала від країни розбудови дієздатної армії, суспільства, готового на збройний опір агресору.
Нині Іловайськ – це не лише трагедія, а й сторінка української незламності, це чин і подвиг українських військових. Пам’ятаймо, що попри втрати та обман ворога наші воїни не здалися, не склали зброю, а продовжили прорив із пастки та подальшу боротьбу.