4–11 лютого 1945 р. пройшли тристоронні перемовини між лідерами Великої Британії, США та Радянського Союзу – Вінстоном Черчиллем, Франкліном Рузвельтом і Йосипом Сталіним. Місце і терміни зустрічі «Великої трійки» заради безпеки учасників були засекречені аж до її завершення. Газети різних країн подавали суперечливу інформацію. Повідомляли, що зустріч вже триває в Каїрі, потім раптом анонсували, що вона невдовзі розпочнеться в Румунії або «переносили» її на корабель у Чорному морі.
Кримський півострів, звільнений від німців менш як рік тому, являв собою сумне видовище: адже після депортації кримських татар, вірмен, греків, болгар був ще й безлюдним. У шаленому темпі на південному узбережжі «причепурили» три пишні палаци царських часів. Американців поселили в Лівадійському; британцям надали Воронцовський; резиденцією радянських учасників переговорів став Юсуповський палац. Загалом у Ялті зібралося близько 700 осіб. Усі вони стали свідками «блиску й злиднів» російсько-радянської дійсності: неймовірна розкіш банкетів і нестача гарячої води; грандіозні архітектурні ансамблі, вишукані інтер’єри й засилля гризунів і комах в апартаментах.
Союзники задекларували спільні цілі – розпустити німецькі збройні сили, покарати воєнних злочинців, ліквідувати військову промисловість Німеччини, відшкодувати збитки, заподіяні гітлерівцями, заборонити нацизм як ідеологію і партійно-політичну практику. Лідери домовилися про післявоєнну окупацію і спільний контроль над Німеччиною. Союзники зобов'язалися передати всіх громадян СРСР, яких вони виявлять у своїх зонах окупації, радянській військовій адміністрації (як виявилось – для неминучої розправи).
Було погоджено проведення установчої конференції щодо створення Організації Об’єднаних Націй. Кремль наполягав, аби членство в ООН одержали всі 16 радянських республік (на той час у складі СРСР була ще й Карело-Фінська РСР). Членство в ООН отримали, крім СРСР, Україна та Білорусь (цілком залежні від Москви, самостійного голосу республіки так і не набули; втім, у 1991 р. власний статус члена ООН посприяє швидкості міжнародного визнання незалежності України).
Обговорення інших питань порядку денного виявило кардинальні розходження між сторонами перемовин. Проте існували фактори, що не могли бути ігнорованими; і всі вони були пов’язаними з війною. По-перше, Червона армія перебувала в кількох десятках кілометрах від Берліну, отже території радянської зони інтересів були великою мірою опановані. По-друге, невдовзі після завершення капітуляції Вермахта планувався розгром квантунської армії на Далекому Сході. Тож США були гранично зацікавлені у вступі СРСР у війну проти Японії, аби не воювати самотужки.
Отже, Сталін мав на руках усі козирі для вирішення спірних питань на користь СРСР – і використав їх по максимуму. Ялта стала свого роду символом нового переділу Європи – за «залізною завісою» опинилися країни Центрально-Східної Європи. Її радянізація відбувалася за лекалами, апробованими століттями російського імперського досвіду з урахуванням уроків довоєнної побудови «терористичного» соціалізму в окремій країні.
Якщо Захід пропонував тоталітарним Німеччині та її союзникам демократичну державність, то СРСР, окрім комуністичної утопії (проєкт якої вже зазнав суттєвої деградації), запропонувати не міг нічого. Крім всесилля каральної системи, що забезпечила придушення національно-визвольних рухів поляків, українців, народів Балтії; радянські танки – в Берліні (1953 р.), Будапешті (1956 р.), Празі (1968 р.) стали символами нового «привиду комунізму», радянсько-російської брутальної сили. Довга перспектива такого становища була відсутня…
Біполярний світ проіснував аж до кінця 1980-х рр., а далі без єдиного пострілу країни Центрально-Східної Європи вийшли з «соціалістичного табору», підтвердивши тим самим хиткість світоустрою, заснованого на праві переможців над переможеними. Ці країни повернулися у свій природний стан: ринкової економіки, національної державності, демократичних інститутів.