«Час від часу в нашому житті з’являється виконавець, який справляє настільки велике враження, що почувши його один раз, ми самі змінюємося назавжди...»
(Д. Поллок, художник, США)
Цього дня 1 жовтня 1903 р. народився визначний український піаніст єврейського походження Володимир Горовиць, видатний піаніст-віртуоз, чиє відлуння кроків київськими вулицями лишило слід у його музиці. Він народився в Києві, у заможній родині: батько був відомим інженером і меценатом, а дід – купцем. Навчила його любити музику мати – Софія Горовиць, яка мала музичну освіту. Коли хлопчику виповнилося 10 років, вона відправила його на уроки до видатного піаніста й викладача Володимира Пухальського в Київське музичне училище, в якому й сама раніше навчалась.
У 1917 р. родина Горовиців все майно втратила. Юнакові довелося заробляти кошти виступами на сольних концертах. Спочатку кількість глядачів була невелика, та й платили йому в основному продуктами. Втім, Володимир активно гастролював, і згодом слава про юного віртуоза стала поширюватися по всій радянській країні, а згодом – і за кордоном. У 1925 р. він отримав можливість поїхати на гастролі до європейських країн. Публіка захоплено аплодувала його експресивному виконанню, хотіла чути й бачити неймовірно талановиту гру молодого піаніста й кричали: «Браво, маестро!». Сольні концерти В. Горовиця стають дуже популярними, квитки на них розлітаються миттєво. Він дивує публіку глибиною й багатогранністю таланту. За кілька років Горовиць стає одним із найбільш оплачуваних піаністів світу.
Втім, російська більшовицька влада тисне на артиста й вимагає його повернення додому. Проте Горовиць розуміє, що дороги назад немає, і приймає запрошення виїхати на гастролі у США. Далі були концертні тури у США (зокрема, виступи в Білому домі та Карнегі-холі), знов у Європі – у Франції і Швейцарії. Загалом із кінця 1920-х рр. музикант проживає в США, отримавши згодом громадянство.
Шаленим весняним вітром в його життя вривається й кохання: 1933 р. Володимир одружується з Вандою Тосканіні – донькою видатного італійського оперного диригента Артуро Тосканіні.
В. Горовиць надихався музикою і передавав цю пристрасть людям. Його виконання було не просто концертом – це було справжнє музичне відкриття, подорож у світ емоцій та краси. Втім, шлях до успіху був дуже важким. Через еміграцію піаністу постійно погрожували, а родичів, які проживали в СРСР, використовували як заручників. Його батько й брат стали жертвами політичних репресій.
Люди, які знали і часто спілкувалися з маестро, розповідали, що Горовиць був, як і більшість видатних особистостей, дещо дивакуватим, часом навіть по-дитячому смішним. Іноді складно було зрозуміти, коли він жартує, а коли говорить серйозно. Журналіст Девід Дюбаль згадував такий промовистий епізод: якось Горовиць виступав з англійським оркестром і був незадоволений повільним темпом виконання колективу. «Я родом із України, і я покажу цим англійцям, що таке темп!» − збуджено вигукнув маестро. Тим самим піаніст визнав, що складовою його генія є і земля, де він з'явився на світ.
Протягом свого життя він отримав 25 премій «Греммі». А наприкінці життя В. Горовцю вручили найвищу американську нагороду – Медаль Свободи. Музикант давав концерти до самої смерті. Помер Володимир Горовиць 5 листопада 1989 р. у віці 86 років.
У Києві не забули про свого земляка. На будинку по вул. М. Коцюбинського, де жив музикант, встановлено меморіальну дошку. А з 1995 р., в пошуках геніїв рівня Володимира Горовиця, щорічно проводиться Міжнародний конкурс молодих піаністів пам'яті музиканта. В результаті проведених конкурсів було знайдено дуже багато обдарованих молодих виконавців. Але, напевно, такі, як Горовиць, народжуються раз на тисячу років…